Побудова
правильної стратегії роботи з обдарованою дитиною передбачає її всебічне
вивчення. Однак, попри всю важливість цього завдання, головна увага дослідників
звертається не на комплексне обстеження обдарованої дитини, а на виявлення
самого феномена обдарованості. Не заперечуючи потребу в розробці методик,
спрямованих на ранню діагностику дитячої обдарованості, слід відмітити, що така
робота може бути лише першим етапом у комплексному вивченні особливої дитини. Проблема
полягає в тому, що звичайні тести розраховані на вивчення дітей з різним рівнем
здатності, що вивчається. Тому обдарована особистість, потрапляючи у верхню
частину шкали, виявляється частково виведеною за межі повноцінного вивчення -
її високий результат жодним чином далі не диференціюється і майже не
ранжується. Саме тому для лонгітюдного вивчення обдарованих дітей необхідна
розробка нових методик або специфічна модифікація старих із розширенням значень
у верхніх частинах шкали.
Психодіагностична
програма колірного вибору (АПП ЦВ), яка являє собою формалізовану для
комп'ютера проективну методику М. Люшера, що адаптована на систему з 7 шкал
(одна - восьмикольорова, одна - п'ятикольорова і п'ять - чотирьохкольорові).
Усі шкали методики зв'язані між собою і виступають як інтегрований, цілісний
показник загальної структури внутрішніх станів випробуваного.
АПП ЦВ може
використовуватися як у дослідницьких цілях, так і в безпосередній роботі
психолога-практика. Програма дає можливість користувачу за досить нетривалий
час зробити обробку на комп'ютері комбінацій вибору кольорів досліджуваним і
одержати в зручному для експериментатора вигляді їх повну кількісну і якісну
інтерпретацію.
Як інструмент
психолога-практика АПП ЦВ дає можливість кваліфікувати характер порушень
емоційно-вольової сфери, їх механізми і ступінь виразності, встановити
потенційні можливості й оптимальні напрямки корекції виявлених дефектів.
Можна
використати програму "МІКІГ, яка є модифікованим варіантом методики
вивчення комунікативних установок особистості. Ця програма рекомендується для
використання як особистісна методика при проведенні психодіагностичних процедур
з метою профконсультування і т. п. Рекомендації розраховані на професійних
психологів, однак, можуть бути використані для розв'язання вжиткових проблем
педагогами й іншими фахівцями, які одержали підготовку в галузі
психодіагностики.
За допомогою
цієї програми можна виділити 4 типи спілкування, в яких може виявитись кожний з
егостанів, а саме: гармонійний, формальний, відгороджений (відчужений) і
конфліктний. Далі виділяються 12 основних комунікативних установок, утворених
перетинанням 3-х позицій егостанів і 4-х типів спілкування: "Дитя
гармонічне", "Дитя формальне", "Дитя відчужене",
"Дитя конфліктне"; аналогічно - "Батько гармонічний" і т.
п.
Отримана
типологія є досить докладною і може використовуватися для вивчення основних
позицій і установок особистості в спілкуванні та співвіднесенні їх з вимогами
соціального середовища в цілому, конкретної комунікативної ситуації або діяльності,
задачі, до якої може бути включений суб'єкт, а також з очікуваннями і
комунікативними установками партнерів у випадку вивчення сумісності в
міжособистісних взаєминах.
У разі
виникнення сумнівів стосовно обдарованості тієї чи іншої дитини вчителі-практики,
порадившись із психологом (або навіть без цього, бо не у всіх школах є штатний
психолог), можуть скористатись уже відомими варіантами проведення діагностики.
Найпоширенішим із них є тестологічний підхід — оцінка інтелектуального розвитку
(конвергентне мислення — тести Д. Векслера, Дж. Равена) та креативності
(дивергентне мислення — тести П. Торренса, Дж. Плфорда), а також методики
виявлення домінантної мотивації. Адже, згадаємо, що, за Дж. Рензуллі,
обдарованість — поєднання трьох компонентів: мотивації, орієнтованої на
виконання завдання, видатних розумових здібностей і креативності.
Звичайно,
тестування з метою виявлення обдарованості часто піддається критиці як
ненадійне, бо не може виявити приховану, потенційну обдарованість. Однак шляхом
тривалих спостережень, враховуючи, крім зазначених компонентів, ще й
індивідуальні особливості (g-фактор), неодноразові процедури групового
тестування, можна визначити коло претендентів для спеціальних занять у
невеличких групах за програмою для обдарованих. Ця модель діагностування
виявилась більш прийнятною для закладів нового типу (ліцеїв, гімназій тощо).
Проте
проводити разове тестування з метою прийому дітей до освітніх закладів
підвищеного статусу (ліцеї, гімназії тощо) законодавчо заборонено. Крім
тестування, застосовуються моделі діагностики дітей шляхом довготривалих
спостережень за ними. Таку модель ми використовували в основному в масових
школах, оскільки згідно з нею відпадає потреба в жорсткій селекції дітей.
Діагностика обдарованості грунтується на здібностях, інтересах і манері
засвоєння матеріалу кожного суб'єкта навчання. Спостереження спрямовані на
виявлення переваг учня, а не на його недоліки. Технологія навчання схожа на
додаткові заняття за спеціальною, дещо ускладненою програмою з вільним
відвідуванням і змінним складом груп.
Для
педагогів-практиків К. Хеллером розроблена «модель послідовної стратегії
прийняття рішень» щодо багатофакторних типологічних моделей обдарованості.
Пошук талантів ведеться поетапно з послідовним прийняттям рішень на кожному
відрізку (постановка «діагнозу» відбувається за участю всіх учасників
навчального процесу в групі).
Відомою в
педагогіці є «модель діагностики розвитку» (Ю.Д. Бабаєва та А.Г. Асмолов), за
якою дитину перевіряють не стільки на наявні знання і вміння оперувати ними,
скільки на здатність до їх розвитку. Цей варіант діагностики з успіхом
застосовується як в масових школах, так і в закладах нового типу. Діагностика
передбачає: а) попереднє психодіагностичне обстеження; б) встановлення причин
виникнення психологічних перепон до розвитку; в) типологічну діагностику
(визначення типу розвитку, з'ясування механізмів створення перепон); г)
прогнозування можливих наслідків розвитку; д) розробку педагогічних
рекомендацій з оптимального навчання та розвитку конкретної дитини.
Для виявлення
обдарованості можна скористатись і комплексною діагностикою, популярною серед
учених та практиків усього світу. Вона стимулює процес самопізнання,
самовиховання та самореалізації, дає змогу виявити індивідуально-психологічні
передумови, від яких залежить прискорення (чи уповільнення) розвитку творчої
обдарованості. Діагностування починають із темпераменту, потім рис характеру
(інтересів, нахилів, здібностей тощо). Процес виявлення обдарованості
здійснюється поетапно:
1)
спостереження;
2) виявлення
психологічного стану дитини шляхом власної оцінки;
3) визначення
коефіцієнта розумового розвитку 10;
4) визначення
інтелектуального розвитку шляхом дослідження вербальних здібностей учня;
5) визначення
продуктів творчості школяра;
6) всебічний
аналіз конкретних випадків.
Концепція
інтелектуальної обдарованості має трирівневу структуру:
—
компонентний рівень відображає найзагальніші методи пізнавальної діяльності
незалежно від конкретного змісту задач і зовнішніх чинників; на цьому рівні
здійснюються три види операцій: пізнавальні (отримання та опрацювання
інформації), мотиваційні (вибір проблеми, стратегія, контроль і регулювання
процесу вирішення, врахування чинників навколишнього середовища), виконавчі
(розв'язання задачі);
— конкретний
рівень, пов'язаний із певними структурами та ситуаціями, вирішення яких
потребує інтелектуальних зусиль (розв'язання нестандартної задачі тощо);
—
контекстуальний рівень зумовлений соціокультурним оточенням дитини, її
індивідуальними особливостями.
Інтелектуальна
обдарованість є обов'язковою й необхідною для виявлення обізнаності з різних
галузей знань, академічної компетенції, енциклопедичної ерудиції. Однак вона,
хоча і є обов'язковою умовою, але недостатня для прояву творчих здібностей і
талантів (у цьому випадку IQ має бути вище 120). Крім того, критеріями
креативності є швидкість продукування ідей, їх оригінальність, метафоричність.
Стосовно творчості поняття «оригінальність як здатність продукувати віддалені
асоціації і давати незвичні відповіді» було доведено Дж. Плфордом. А Е.П.
Торренс оцінював оригінальність як мінімальну частоту даної відповіді у даній
групі. Це поняття означає незапозичений, незкопійований, самостійний,
своєрідний, незвичний, новий. Оригінальність — сила прояву індивідуальності, що
є основним критерієм творчості, ступенем її вираженості, який відрізняє продукт
творчості від інших подібних до нього. Отже, творчість підкреслює
індивідуальність особистості, її прагнення створити щось своє, особливе, а
креативність — яскраво виражена оригінальність. Чим сильніше бажання учня бути
«самим собою», оригінальним, неповторним, тим більше в ньому внутрішньої
впевненості й тим, більшою
є ймовірність подолання стереотипів, створення ним чогось незвичного в науці,
техніці тощо.
Метафоричність
— здатність суб'єкта використовувати й конструювати метафори в процесі своєї
діяльності, що дає змогу виявити рівень якісної відмінності між проявом
індивідуального багатоманіття і креативністю. Метафоричність — комплекс
інтелектуальних властивостей, що виявляється в готовності дитини працювати у
фантастичному «неможливому» контексті, схильність використовувати символічні
порівняння для висловлення своїх думок, уміння бачити в простому складне, а в
складному — просте. Процес метафоризації здійснюється на основі порівнянь як
результату асоціацій за схожістю і їх більш складної форми — аналогій.
Порівняння є головною операцією, яка «працює» в ході творчого процесу, зокрема,
здійснюючи змістовий синтез. Оригінальні порівняння — аналогії, метафори —
відповідають таким ознакам креативності як незвичність точки зору, розширення
меж очікуваної відповіді, зіставлення несумісного, ступінь деталізації
відповіді, фантазування, емоційна виразність доведень тощо. Ці ознаки
відбивають рівень розвитку уяви. А оригінальність саме й виявляється в
результаті дії уяви.
Немає коментарів:
Дописати коментар